Який механізм курсоутворення зробить гривню стабільною?

   На початку лютого Україна переступила 2-річний рубіж з моменту, коли у національному бізнес-лексиконі з'явилося поняття плаваючого механізму  курсоутворення, без сумніву, правильного і оптимального в умовах стабільно працюючих економік. З висоти прожитих років вже можна оцінити правильність цього рішення Національного банку України та його корисність для розвитку вітчизняної економіки, а також відповісти на питання, чи допоміг такий крок регулятора українському бізнесу.

Якщо врахувати, що рішення відпустити гривню у вільне плавання було прийнято до тих доленосних подій, які розвернули вектор політичного розвитку країни, змінили структуру економіки, направивши мирний перебіг життя українців у воєнний русло, то погодьтеся, можна з впевненістю стверджувати, що економіку країни, вкинуту у військовий конфлікт з північним сусідом і яка переживає одну з найсильніших економічних криз, з великою натяжкою можна було б назвати стабільною, а тим більше ринковою.
Чи добре, що у цей складний період регулятор не зробив спроб відкоригувати раніше прийняте рішення щодо гнучкого курсоутворення гривні, не зробив нічого для того, аби зміцнити її, зупинити піке, в яке через об'єктивні - а частенько і суб'єктивні причини - увійшла національна валюта? Маю сміливість стверджувати, що ні. Впевнений, що відпустити гривню у цій ситуації було помилкою. Вважаю, що у цей період найбільш прийнятним був би механізм плаваючого курсоутворення в певних межах (наприклад, від 26,00 до 28,00 грн. за 1 дол. США), який би затверджувався регулятором терміном на 1 рік з можливістю перегляду меж цього фінансового коридору на наступний рік. Цей варіант, який діє до 2020 року, міг би бути прийнятим МВФ за наявності наполегливої аргументації з українського боку.

На мій погляд:

По-перше, у воюючій країні з чітко означеною політико-економічною кризою важко припустити наявність стабільної економіки, розвиток якої регулює ринок.
По-друге, вплив на розвиток країни з боку фінансово-промислових груп, а також їх потужного лобі, вмонтованого у законодавчу гілку української влади, не дозволяють думати про можливість регулювання економіки за допомогою ринкових механізмів.
По-третє, несформованість потужного прошарку стабільно працюючого малого і середнього бізнесу, який розуміє правила гри на слабкому національному ринку і активно впливає на органи виконавчої влади з метою привнесення і зміцнення ринкових механізмів, не передбачає наявності зворотного зв'язку між урядом і неолігархічним бізнесом, коли підприємці мають можливість спрогнозувати поведінку ринку, в тому числі і ринку фінансів. Бізнес не повинен щодня думати про курс національної валюти. У нього інше завдання - розвивати власну справу, попутно роблячи економіку України по-справжньому ринковою і стабільною.
У сьогоднішніх українських реаліях молоде громадянське суспільство, яке тільки формується, розуміючи, що неповоротка державна машина не в змозі ініціювати такі необхідні для якісних змін у фінансовій сфері кроки, зобов'язана сформувати єдину, чітку і зрозумілу позицію, в тому числі і у питаннях механізму курсоутворення, і змусити її почути тих, від кого в нашій країні залежить становлення ринкових механізмів розвитку економіки і наше світле економічне майбутнє в сонмі економічно розвинених країн, гучно обіцяне всім нам у затвердженому 12.01.2015 Указі Президента України «Про Стратегію сталого розвитку «Україна-2020».