Чи варто Україні формувати її фінансове завтра?

Не знаю, чи помітили ви той загальнодержавний економічний песимізм, який панує сьогодні у експертному середовищі і яким просякнуті всі вітчизняні ЗМІ?

Чи помітили ви, скільки зараз з’явилося молодих завзятих, а також маститих фахівців, які у друкованих виданнях чи інтернет-публікаціях наввипередки намагаються пояснити пересічним українцям, що вони живуть погано, а будуть жити ще гірше; або просвітлених «говорящих голів» у телевізорі, які змальовують нам апокаліптичні картинки зруйнованої вітчизняної економіки та фінансової системи? Цікаво, що це віртуальне змагання на тему, хто налякає українця найбільше, стає чимось на кшталт національної ідеї.
Чи задумувалися ви над тим, чому на півдні і сході нашої країни ворог так легко зумів навернути місцеве населення у свою віру, переконавши їх у тому, що з країною, де все так погано, цим людям не по дорозі, і запропонувавши їм збройну альтернативу виходу з ситуації цілковитої зневіри у майбутньому країни, де панує хунта і американські «піндоси», основною метою яких є знищення високодуховного світу червоних зірок і могутньої економіки, побудованої ще їхніми дідами та батьками, а також тих «духовних скрєпів», які є основою всього прогресивного?
Ми вже добре засвоїли термін «інформаційна війна» і розуміємо, що інформаційна зброя є, можливо, більш ефективною, ніж ті «гради» і «буки», які вбивають фізично, бо вона вбиває віру у майбутнє цілого народу, формує стан, коли людина не бачить перспектив, а отже, коли вона готова здатись на милість того, хто може показати їй дороговказ, хто пофарбує лінію горизонту у світлі кольори щасливого завтра. Ми вже добре розуміємо механізм дії такого інформаційного вірусу і знаємо, що суспільна думка формується щоденною кропіткою роботою, яка бере свій початок від усвідомлення державними діячами важливості формування певної ідеї, яка розробляється фахівцями з соціальної психології і впроваджується у життя щоденним терплячим багаторазовим озвученням необхідних меседжів талановитими і авторитетними представниками суспільства, яких поважають, і до думки яких дослухаються. Ми з вами бачимо, яку віртуальну реальність створили для наших східних сусідів їхні керманичі, і усвідомлюємо який потужний державний механізм щоденно працює над її підтриманням, які шалені кошти вкладаються у те, щоб закріпити «потрібні» ідеї в умах пересічних громадян.
Отже, нас вже майже переконали, що ми не здатні на жодні зрушення, то навіщо задумуватись про українське економічне і фінансове завтра, якщо вже сьогодні «пропало все»?
А що, якщо уявити собі зворотний бік інформаційної війни: «інформаційний мир», коли людей заражають вірусом оптимізму, вірусом позитиву, коли розпочинають важкий і довгий шлях змін у суспільних настроях, коли формують загальну думку, що від знань і поведінки кожного члена суспільства залежить загальний стан держави, її економічна міць, стабільність її фінансових інститутів і, як наслідок, добробут всіх і кожного.
Звичайно, такого роду робота необхідна у всіх галузях життя, проте я, як бізнесмен, який багато років працював у банківській системі України, хотів би запропонувати шановному товариству замислитися над важливістю вже сьогодні відкрити новий фронт з формування в українському суспільстві ідеї культури фінансових стосунків.
Здавалося б, що у воюючій країні не на часі і недоцільно піднімати такого роду питання, проте ми всі добре усвідомлюємо, що все має свій початок і своє завершення. Війна на сході неминуче закінчиться, і добре було б щоб суспільство не розпочинало шлях економічного відродження з нуля, щоб було визначено вектор і стратегію розвитку. Так, це непросто, цей процес тривалий, проте, дорогу подолає той, хто йде.
Я розпочав свою трудову діяльність в одному з найбільших вітчизняних банків в нульових роках і добре пам’ятаю, яка атмосфера там панувала. Величезний колектив банківських працівників, від голови правління до касира, працював над втіленням ідеї створення комфортного універсального банку, який би міг надавати максимум зручних, доступних і зрозумілих послуг як юридичним особам, так і пересічним громадянам. Тоді величезна увага приділялась вивченню потреб споживачів фінансових послуг, заміру їх задоволення від рівня обслуговування, прозорості формування тарифів тощо, бо саме від якості клієнтської політики залежали такі категорії, як надійність, а отже, і прибутковість банківської установи. Банки відчайдушно боролись за клієнтів через підвищення якості послуг, а слова «репутація» та «імідж» не були для них порожнім звуком…
Проте якось непомітно відбулися зміни у філософії діяльності банківських установ, і вони, замість бути полум’яним мотором економіки країни, стали сервісом для вирішення нагальних проблем акціонерів. Як приклад з практики, на раді директорів одного з банків цілковито серйозно вирішувалось питання про створення продукту «для фінансово безграмотних фізиків», який був страшенно невигідним для споживача, бо приховував у собі реальну ставку кредитування у 86% річних, замість задекларованих 16%, проте суттєво «надував» кредитний портфель, хоча й прогнозовано погіршуючи його якість токсичними активами. Штатних працівників банку готували до масового продажу цього продукту, наголошуючи на тому, що не потрібно перейматися такими речами, як ризик неповернення позичених коштів, важлива лише кількість виданих кредитів. Таким чином підвищувалась капіталізація банку перед його майбутнім продажем власнику, який нічого не розумів у банківській справі, проте мав гроші і натхнення придбати таку коштовну іграшку і погратися нею, як грають у колі друзів у «Монополію». Дарма, що банк – це система, керування ним – мистецтво і величезна праця, а клієнти банку – живі люди, а не фігурки на ігровому полі, які можна поламати і викинути.
Саме через те, що я добре знаю бізнес-процеси фінансової установи, а також потреби споживача фінансових послуг, розумію переваги та ризики від співпраці цих двох світів, я дійшов до висновку, що в Україні необхідно опрацьовувати стратегію формування у суспільстві культури фінансових стосунків та планомірно і наполегливо працювати над її впровадженням у життя.
На моє глибоке переконання, культура фінансових стосунків – це синергія загальнолюдських та духовних цінностей, які мають бути основою для ділових стосунків, що будуються на взаємній повазі учасників фінансових відносин та виключають зловживання можливими перевагами з боку будь-кого з учасників таких відносин та ухиляння від взятих на себе зобов’язань, оскільки така фінансова поведінка неминуче призводить до обопільних втрат суб’єктів фінансових відносин. Культура фінансових стосунків передбачає наявність добровільного пошуку оптимальних рішень в процесі реалізації фінансових взаємин.
Культура фінансових стосунків передбачає, що базовою умовою побудови ефективних фінансових стосунків є розуміння, що рішення у будь-якій суперечливій ситуації знаходиться без приниження гідності будь-якої сторони. Культура фінансових стосунків може існувати тільки в суспільстві з достатнім рівнем розвитку цінностей, які дозволяють формувати та будувати фінансові стосунки. Чим серйозніше у суспільстві культивуватиметься поняття взаємоповаги серед учасників фінансових відносин, тим більше благ це буде приносити всім.
Культура фінансових стосунків – це поняття більш широке, ніж поняття «фінансова культура» та «фінансова грамотність». Проте воно містить в собі ці два поняття. Людство перебуває у фінансових стосунках з часів, відколи з’явились перші фінансові операції, такі як, наприклад, примітивний обмін. Еволюція фінансових стосунків сприяла появі таких понять як фінансова культура та фінансова грамотність. Сьогодні нам потрібно вже говорити про культуру фінансових стосунків. А для фінансово стабільного майбутнього нам необхідно навчати фінансовій грамотності наших дітей та молодь, прищеплювати їм розуміння фінансової культури та формувати культуру фінансових стосунків.
Культура фінансових стосунків у суспільстві залежить від учасників фінансових відносин: держави, установ, що надають фінансові продукти і послуги, та споживачів таких продуктів і послуг.
Держава зобов’язана створити належні умови для формування культури фінансових стосунків, а саме: установами, що надають фінансові продукти і послуги, та споживачами таких продуктів і послуг.
Фінансові установи повинні пропонувати споживачу чесні та прозорі умови своїх фінансових продуктів і послуг, ще на етапі ознайомлення з їхніми умовами (перед юридично закріпленим початком фінансових стосунків) попереджати їх про всі можливі негативні наслідки в разі порушення споживачами взятих на себе зобов’язань, а також добросовісно виконувати власні зобов’язання перед споживачем.
Споживачі, в свою чергу, повинні відповідально ставитися до взятих на себе зобов’язань та розуміти власну відповідальність за прийняті рішення.
Тільки добросовісне виконання всіма учасниками фінансових відносин взятих на себе зобов’язань, усвідомлення ними взаємної відповідальності дасть можливість зробити буденним поняття «культура фінансових стосунків» та досягти фінансової стабільності в державі.
Варто зазначити, що наша держава розпочала роботу з ліквідації фінансової безграмотності. Досить часто можна почути про уроки фінансової грамотності, які фахівці банківських установ чи інших фінансових компаній проводять в школах в межах тижнів фінансової грамотності, на спеціалізованих інтернет-ресурсах вже можна познайомитись з короткими відео-інструкціями для споживачів тих чи інших фінансових продуктів. Ми справді можемо розраховувати, що підростаюче покоління буде володіти знаннями про фінансові інститути та пропоновані ними послуги та зможе грамотно використовувати їх, планувати своє майбутнє, заощаджувати та розумно витрачати накопичені кошти.
Проте ми повинні розуміти, що фінансова грамотність є складовою більш широкого поняття «фінансова культура», яка передбачає відповідальне використання знань про фінансові продукти не лише з користю для себе та своїх близьких, а й з урахуванням інтересів суспільства та розумінням того, що кожне недолуге фінансове рішення лягає тягарем на чиїсь плечі, наприклад, бажання безвідповідально скористатися іпотечним кредитом без наміру повертати позику може обернутися важкими наслідками для рідних та близьких.
Поняття ж культура фінансових стосунків вимагає наявності морального компасу не лише від споживача фінансових послуг, але й від фінансових установ, філософія діяльності яких повинна ґрунтуватися на таких основоположних поняттях як порядність, довіра, повага, відсутність бажання зловживати можливостями та перевагами. Чи можливо сформувати кредитну культуру у середовищі позичальників, у разі, якщо банківська установа приховує чинники, які впливають на повну вартість кредиту та приховує важливу інформацію за незрозумілими багатосторінковими текстами договору?
Чи варто очікувати від громадян фінансової свідомості, коли вони триматимуть заощадження на довготривалих ощадних рахунках, тим самим живлячи вітчизняну економіку, а не забирати дочасно кошти за першої можливості, знекровлюючи тим самим національну фінансову систему, у ситуації, коли держава не дбає про те, щоб захистити своїх громадян від фінансових потрясінь через неспроможність захистити національну валюту, стримати галопуючу інфляцію, не допустити втрат коштів через недолугу, непрофесійну або відверто шахрайську поведінку керівників банківських установ, які довели фінансову установу до банкрутства і переклали на державу обов’язок відшкодовувати гарантовані державною суми, замість того, щоб фінансувати такі необхідні для сталого розвитку країни проекти державної ваги.
Один сучасний політик примудрився скомпрометувати таку прекрасну фразу: «Я маю мрію!» Але якщо не зважати на персоналії, то хочеться сказати: «Я маю мрію, що наша держава дослухається до тих невиправних мрійників, які вже сьогодні хочуть формувати майбутнє, які переконані, що мораль – це мало чи не найважливіший фактор управляння фінансами, який допоможе сформувати масову фінансову свідомість, побудувати справедливе економічно потужне суспільство та допоможе уникати фінансових криз та потрясінь у майбутньому».

Постійна адреса публікації: 

http://www.business.ua/opinions/chi_varto_ukra_n_formuvati_f_nansove_zavtra-269499/